19 травня відзначають День піонерів. У Радянському Союзі 89 років тому на Другій конференції Комсомолу було прийнято рішення про створення всюдисущих піонерських загонів. На той час до цієї організації брали усіх без винятку.
Зараз в Україні відповідника такій структурі немає. «Перший» поцікавився у житомирян, чи пам’ятають вони, як їх приймали в піонери.
В’ячеслав Шнайдер, 55 років, письменник:
«Це було почесне посвячення і відчуття були дуже сильні. Хоч ми і називали червоний галстук ошийником, ми в ту ідею вірили. Це відчуття народжене на біологічному рівні. Дуже шкода, що зараз цього немає і ми маємо великій дефіцит на такі почуття.
Ми носили червоний галстук як знамено і нас до цього привчали з дитинства. Колись ми до нього ставились, як до святості».
Сидір Кізін, 36 років, політик:
«Ми дуже боялися, що нас не візьмуть у піонери. Вчителька постійно мене лякала тим, що всі будуть носити краватку, а я ні. Для того, щоб вступити до лав піонерів, нам сказали принести велику кількість металобрухту та макулатури.
Пригадую, ми з друзями пішли на Житній ринок. Там якраз будували «Торгівельний центр», і ми вкрали величезну трубу. Але до піонерів взяли всіх без винятку: приніс ти металобрухт, чи ні.
Також пригадую, що ми збирали гроші для знедолених дітей робітників Америки».
Василь Врублевський, 47 років, директор Обласної наукової бібліотеки:
«У третьому класі нам прийшли і сказали, що ми піонери. Я червоного галстука не носив. Правда, у нас половина класу його не носило. Учні, які себе поважали, цього не робили».
Леонід Крігер, 55 років, бізнесмен:
«У свій час це було почесно. Спочатку дуже хотілося стати піонером - одним з перших. Потім, коли я трохи виріс, то галстук носити вже не хотілось. Тоді для нас посвята — це був певний ступінь зрілості.
Зараз у державі не вистачає таких організацій, які б виховували патріотизм. Це відчуття ми маємо вкраплювати з самого дитинства».
Комментариев нет:
Отправить комментарий